ФАРМАКОЛОГІЯ

Електронний підручник

Головна

Теоретичні відомості

Список використаних джерел

 

Укладачі

 

Навчальна програма

1.РЕЦЕПТУРА

 

 

1.1. Загальна Рецептура

1.1.1. Предмет і завдання рецептури. Основні терміни

1.1.2. Фармакопея

1.1.3. Аптека

1.1.4. Організаційні вимоги до діяльності аптек

1.1.5. Правила зберігання лікарських засобів

1.1.6. Основні принципи розміщення безрецептурних препаратів у залі обслуговування аптеки

1.1.7. Основні правила маркування (оформлення) ліків

1.1.8. Рецепт.

1.1.8.1. Правила виписування рецептів

1.1.8.2. Особливості виписування рецептів на отруйні, сильнодіючі та снодійні засоби

1.1.8.3. Структура рецептів

1.1.8.4. Види рецептів

1.1.8.5. Несумісності в рецептах

1.1.9. Маса і міра лікарських речовин

 

 

1.1.1. Предмет і завдання рецептури. Основні терміни

 

Рецептура – наука, що вивчає правила виписування рецептів і розробляє технологію виготовлення ліків

 

Оскільки фахівець ветеринарної медицини нерідко виконує функції фельдшера і фармацевта, основними завданнями даного розділу є потреба в набутті навичок у виписуванні рецептів та виготовленні лікарських форм.

Лікарська речовина – це засіб, який під час введення в організм у відповідній кількості здатний викликати лікувальну дію або попередити захворювання.

Лікарська форма – це лікарська речовина, якій після спеціальної обробки надано відповідної форми, зручної для введення в організм. Розрізняють рідкі, сухі, м’які та аерозольні лікарські форми.

 

Картинки по запросу таблетки

Картинки по запросу мази обезболивающие и противовоспалительные

Рис.1. Таблетки

Рис. 2. Мазь

 

Лікарська сировина – матеріали різного походження, які містять лікарські речовини, що використовуються з лікувальною або профілактичною метою. Як лікарськоу сировину використовують лікарські рослини, органи тварин та речовини мінерального походження.

Лікарський засіб – містить одну або кілька лікарських речовин і застосовується для профілактики хвороб або лікування тварин.

Лікарський препарат – лікарська речовина у відповідній лікарській формі, якій дана раціональна назва і дозволено промисловий випуск, клінічне дослідження або практичне застосу­вання.

Під час виготовлення лікарських препаратів користуються прави­лами, що викладені у фармакопеї.

 

 

1.1.2. Фармакопея

 

Фармакопея (рharmakon – ліки, poieo – роблю) – збірник узаконених державних або міжнародних положень і стандартів, що нормують якість лікарських засобів.

 

Вимоги її обов’язкові для установ і підприємств, які виготовляють, зберігають та відпускають лікарські засоби.

В Україні користуються десятим і одинадцятим виданнями Державної фармакопеї СРСР (ДФ Х і ДФ ХІ) та ДФУ – Державною фармакопеєю України.

Одинадцяте видання Державної фармакопеї СРСР (ДФ ХІ), що вийшло у 1968 р., складається з вступної частини, двох основних частин і додатка.

У вступній частині зазначені скорочення слів, зміни основних латинських найменувань, перелік отруйних і сильнодіючих засобів.

У першій (основній) частині за латинським алфавітом розміщені статті на лікарські препарати.

У другій (основній) викладено правила контролю якості ліків.

У додатках наведено –разові та добові дози отруйних і сильнодіючих засобів для дорослих і дітей; одноразові дози препаратів, які найчастіше застосовуються для тварин; таблиці крапель та ін.

ДФУ (Державна фармакопея України) введена в дію з 1 жовтня 2001 р. Це правовий документ, що містить загальні вимоги до ліків, фармакопейні статті – ФС (монографії), а також методики контролю їх якості (Закон України “Про лікарські засоби”, ст. 2).

ДФУ має законодавчий характер. Її вимоги, що висуваються до ліків, є обов’язковими для всіх підприємств та установ України (незалежно від їх форми власності), які виготовляють, зберігають, контролюють і застосовують лікарські препарати.

Рис. 3. Державна Фармакопея України

 

ДФУ гармонізована з Європейською Фармакопеєю, що відпо­відає курсу України на інтеграцію до ЄС та її статусу спос­терігача щодо Європейської Фармакопеї (з 1998 р.). Тому загальні статті та монографії ДФУ складаються із двох взаємозалежних частин – європейської, ідентичної відповідній статті Європейської Фармакопеї, і національної, що враховує специфіку сучасного стану фарма­цевтич­ного виробництва України.

Національна частина ДФУ не суперечить європейській, а містить додаткові вимоги до лікарських препаратів, які не випускаються за умовами належної виробничої практики (GMP), встановленими у ЄС. У національну частину включені також додаткові інформаційні матеріали та альтернативні методики. ДФУ містить такі розділи: “Загальні зауваження”, “Методи аналізу”, “Реактиви”, “Загальні тексти”, “Загальні статті на лікарські форми”, “Загальні монографії”, “Монографії”, “Гомеопатичні лікарські засоби”.

Для збереження гармонізації з Європейською Фармакопеєю, яка щорічно доповнюється, здійснюється доповнення до ДФУ. Допов­нен­ня до ДФУ введено в дію з 1 квітня 2004 р., з 1 лютого 2008 р.; з 1 січня 2010 р. Робота над доповнен­нями до ДФУ триває.

Згідно з Законом України до лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції), готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти), гомеопатичні засоби, засоби, які використо­вуються для виявлення збудників хвороб, а також для боротьби із збудниками хвороб або паразитами, лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до харчових продуктів.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про лікарські засоби” маркування, що наноситься на етикетку, зовнішню та внутрішню упаковку лікарського засобу повинно містити такі відомості: назву лікарського засобу, назву та адресу його виробника, реєстраційний номер, номер серії, способи застосування, дозу діючої речовини у кожній одиниці та їх кількість в упаковці; термін придатності, умови зберігання, запобіжні заходи.

Лікарські засоби, призначені для клінічних досліджень, повинні мати позначення “Для клінічних досліджень”.

Виробники лікарських засобів надають основний інформацій­ний документ – інструкції до застосування, що обумовлюють ефективне та безпечне застосування лікарського засобу. В інструкціях вказують склад препарату, лікарську форму, фармакотерапевтичну групу, показання до застосування, протипоказання, побічні реакції, заходи безпеки, застереження, спосіб застосування і дози, відомості щодо передозування, особливості взаємодії з іншими лікарськими засобами, термін придатності, умови зберігання, упакування, категорія відпуску.

Згідно із загальноєвропейськими рекомендаціями інформація про лікарський засіб повинна бути представлена у двох формах: для лікаря, яка викладена професійною мовою у відповідному обсязі (інструкція про медичне застосування лікарського засобу) і для пацієнта – у формі листка-вкладки – у доступній для споживача формі.

В Україні з 1 січня 2010 р. набув чинності закон “Про внесення зміни до статті 12 закону “Про лікарські засоби”. Законом внесена зміна до ст. 12 чинного закону, згідно з якою на зовнішній упаковці лікарського засобу шрифтом Брайля визначатиметься назва лікарського засобу, доза діючої речовини та лікарська форма. Зміни допоможуть людям, які погано бачать і тим, котрі повністю втратили зір, самостійно прочитати певну інформацію про лікарський засіб.

 

 

1.1.3. Аптека

 

Аптека – установа, що призначена для виготовлення, зберігання та відпуску лікарських засобів.

 

За призначенням розрізняють аптеки відкритого і закритого типу.

В аптеках відкритого типу ліки відпускають за готівку та за безготівковими розрахунками господарствам, ветеринарним лікувальним установам, організаціям і окремим громадянам.

 

Картинки по запросу ветеринарная аптека москва

Рис. 4. Вітрина аптеки відкритого типу

 

Аптеки закритого типу забезпечують ліками хворих тварин лікувальних установ та господарств.

Роздрібна реалізація (торгівля) лікарськими засобами здійсню­ється на підставі ліцензій, одержаних суб’єктами господарювання відповідно до законодавства, через аптеки та їх структурні підрозділи (аптечні кіоски та пункти).

Аптеки мають функції: соціальну (надання фармацевтичної інформації, розповсюдження серед населення санітарно-гігієнічних знань); виробничу (індивідуальне виготовлення лікарських засобів за рецептами, маркування і контроль якості виготовлених в аптеці лікарських засобів), торговельну (закупівля, розміщення і зберігання лікарських засобів та виробів медичного призначення, реалізація їх за готівку та за безготівковим розрахунком).

 

Ветеринарна Аптека №1

 

Види аптек за формою власності:

1. Приватна – заснована на власності фізичної особи.

2. Колективна − заснована на власності трудо­вого колективу підприємства, господарського товариства та об’єднання громадян.

3. Комунальна – заснована на власності відповідної територі­альної громади.

4. Державна – заснована на державній власності.

 

 

1.1.4. Організаційні вимоги до діяльності аптек

 

Суб’єкт господарювання, який здійснює роздрібну торгівлю лікарських засобів, повинен:

забезпечити необхідними приміщеннями, устаткуванням та обладнанням для належного зберігання і торгівлі лікарськими засобами;

мати необхідний персонал, що відповідає кваліфікаційним вимогам;

мати законодавчі акти та нормативно-правові документи з питань фармацевтичної діяльності;

дотримуватись визначених виробником загальних та специфічних умов зберігання лікарських засобів;

мати у залі обслуговування населення інформацію про наявність ліцензії (копії), особливості правил відпуску ліків, адресу і номер телефону суб’єкта господарювання, якому належить аптека, та структурні підрозділи, адресу і номер телефону державного органу у справах захисту прав споживачів, адресу і номер телефону територіального органу державного контролю якості лікарських засобів, а також книгу відгуків та пропозицій, забезпечити можливість встановлення та функціонування інформаційного стенду;

забезпечувати обов’язковий мінімальний асортимент лікар­ських засобів відповідно до переліку лікарських засобів;

дотримуватись вимог законодавства до забезпечення контролю якості лікарських засобів та мати план термінових дій для вилучення за потреби лікарських засобів із реалізації;

забезпечувати схоронність лікарських засобів;

зберігати упродовж не менше трьох років документи, що засвідчують факт купівлі із зазначенням назви, дати, форми випуску, кількості та серії одержаного лікарського засобу, виробника, інформації про постачальника та реквізитів його ліцензії;

зберігати сертифікати якості виробника (копії на паперових чи скановані копії на електронних носіях) на серії аптечного товару, що реалізується аптекою, упродовж трьох років;

забезпечувати для виробничих приміщень реєстрацію та контроль температури і відносної вологості (двічі на добу) і справність усіх засобів вимірювання та проводити їх регулярну метрологічну повірку;

мати Державну фармакопею України (для аптек, які виготов­ляють лікарські засоби);

мати паспорт аптеки (структурного підрозділу).

Аптеку обладнують у сухому просторому і світлому приміщенні.

В аптеці мають бути:

приймальна – призначена для прийому громадян і обладнана вітринами, шафами з лікарськими засобами, столом, касовим апаратом;

 

Картинки по запросу ветаптеки

Рис. 5. Приймальня аптеки

 

асистентська – призначена для виготовлення ліків, обладнана аптечними шафами та робочим столом. У верхній частині аптечних шаф розміщують аптечні банки, склянки, штангласи з лікарськими речовинами, а у нижній – переважно сировину рослинного походження. На столах розміщують ваги, необхідне обладнання для виготовлення та упаковування ліків; у шафах – ступки з товкачиками (для подрібнення і змішування речовин), склянки, банки, лійки, фільтрувальний папір, корки, мірний посуд (мірні колби, піпетки, бюретки, крапельниці, мензурки). Для роботи з сипкими речовинами користуються капсулаторками, а з мазеподібними – шпателями;

кімната для миття посуду та одержання дистильованої води, обладнана місткістю для миття посуду, дистилятор, стерилізатор, сушильна шафа;

матеріальна – призначена для зберігання лікарських засобів у шафах, холодильниках, на полицях і стелажах;

підвал – у ньому зберігають лікарські речовини, які потребують захисту від підвищеної температури та світла;

склад – для зберігання засобів, призначених для дезінфекції, дератизації та дезінсекції.

 

 

1.1.5. Правила зберігання лікарських засобів

 

Рис. 6. Зберігання препаратів Списку А

Отруйні лікарські речовини (Список А, Venena) зберігають у матеріальних кімнатах у постійно замкнених сейфах або металевих шафах, які після роботи опечатують. На внутрішньому боці дверей сейфу під написом А Venena прикріплюють перелік речовин, які зберігаються, та їх разових і добових доз для тварин. 

У сейфі зберігають обладнання, необхідне для зважування, відмірювання та змішування лікарських засобів. У приміщеннях для зберігання отруйних речовин двері оббивають металом, а вікна обладнують металевими гратами. Аптеки, в яких зберігають речовини Списку А, підключають до загальної сигналізації міжвідомчої охорони.

У чистому вигляді речовини Списку А дозволяється зберігати у ветеринарних лабораторіях та інститутах. В інших ветеринарних установах препарати Списку А зберігають у готових лікарських формах в обмежених кількостях.

Сильнодіючі речовини (Список Б, Heroica) зберігають у матеріальних кімнатах в окремих шафах, які замикають в кінці робочого дня. Написи на штангласах, у яких зберігаються отруйні лікарські речовини, повинні бути білого кольору на чорному тлі, а на штангласах, що містять сильнодіючі лікарські засоби, – червоного кольору на білому тлі; в обох випадках на штангласах мають бути зазначені разові і добові дози. На штангласах зі звичайними лікарськими засобами написи роблять чорного кольору на білому тлі.

 

Рис. 7. Зберігання препаратів Списку Б

 

Усі інші речовини (Varia) зберігають відповідно до загальних правил зберігання.

За зберігання препаратів Списку А та Списку Б відповідає завідувач аптеки, у якого знаходяться ключі від сейфів та матеріальної кімнати.

В обов’язки завідувача аптеки входить своєчасне складання замовлень на ветеринарні препарати і товари, отримання їх, відпуск, належне зберігання та своєчасне списання. Він відповідає за облік, звітність, зберігання і достовірність відпуску матеріальних цінностей та у своїй роботі керується наказом № 44 від 13.08.2002 Про затвердження Правил транспортування та зберігання ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини у ветеринарних аптеках, їх структурних підрозділах, на базах, складах тощо.

Усі складські приміщення мають бути з міцними дверима, замками та ґратчастими вікнами. Після закінчення роботи двері складських приміщень опечатуються (пломбуються) завідувачем складу або уповноваженою особою у присутності служби охорони з відміткою у спеціальному журналі. Під час відкривання складу зазначені особи зобов’язані перевіряти цілісність дверей, вікон, збереження печаток (пломб), про що робиться відмітка у спеціальному журналі.

Спостереження за температурою та вологістю у приміщеннях здійснюють не менше одного разу на добу. Отримані дані заносять у журнал або картку обліку температури та відносної вологості.

Приміщення, призначені для зберігання ветеринарних товарів, забезпечують необхідною кількістю стелажів, шаф, піддонів та підтоварників.

 

Картинки по запросу склад аптеки

Рис. 8. Зберігання ветеринарних препаратів

 

Приміщення для зберігання ветеринарних товарів прибирають вологим способом не рідше одного разу на день із застосуванням відповідних мийних засобів.

Забороняється розміщувати поруч або в алфавітному порядку ветеринарні препарати, співзвучні за назвою.

Засоби ветеринарної медицини зберігають окремо за групами: вироби гумові; вироби з пластмас; перев’язувальні засоби та допоміжні матеріали; вироби медичної техніки.

Вогненебезпечні та легкозаймисті речовини зберігаються у спеціально обладнаних приміщеннях відповідно до встановлених правил.

У процесі зберігання, не рідше одного разу на місяць, проводять суцільний візуальний контроль стану тари та зовнішнього вигляду ветеринарного товару. Під час пошкодження тари негайно усувають дефекти або вміст перекладають в іншу тару. У разі зміни зовнішнього вигляду ветеринарних товарів проводять контроль їх якості згідно з вимогами нормативних документів та Державної фармакопеї, визначають їх придатність до застосування.

У приміщеннях, призначених для зберігання ветеринарних товарів, та на території систематично здійснюють заходи боротьби з гризунами та шкідливими комахами.

Деякі ветеринарні товари вимагають особливих умов зберігання, що потрібно враховувати під час їх зберігання.

Готові лікарські форми зберігають відповідно до вимог актів нормативно-технічного характеру, Державної фармакопеї та правил з урахуванням властивостей інгредієнтів, що входять до їх складу.

Препарати, які підлягають періодичному контролю, зберігають окремо від інших до отримання результатів аналізу.

Таблетки та драже зберігають окремо від інших лікарських форм у заводській упаковці в сухому, а за потреби, у захищеному від світла місці. Таблетки та драже щороку перевіряють на розпад. Маса упаковки не повинна перевищувати 3 кг, щоб уникнути пошкодження нижніх шарів таблеток від ваги верхніх.

 

Рис. 9. Тверді лікарські форми

 

Лікарські форми для ін’єкцій зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці в окремій шафі або в приміщенні з урахуванням особливостей тари (крихкість), якщо немає інших вказівок на упаковці.

 

рідкі

Рис.10. Лікарські форми для ін’єкцій

 

Рідкі лікарські форми (сиропи, настойки) зберігають у герметично закупореній, заповненій доверху тарі в прохолодному, захищеному від світла місці. Під час зберігання настойок осади відфільтровують і, якщо відфільтрована настойка після перевірки якості відповідає актам нормативно-технічного характеру або вимогам Державної фармакопеї, її вважають придатною до застосування.

 

рідкі сироп

Рис.11. Рідка лікарська форма (сироп)

 

Плазмозамінні та дезінтоксикаційні розчини зберігають ізольо­вано за температурою від 0° С до + 40° С у захищеному від світла місці.

Екстракти зберігають згідно з актами нормативно-технічного характеру або Державної фармакопеї у скляній тарі, з прокладкою та корком, що нагвинчується, в захищеному від світла місці. Рідкі та густі екстракти зберігають за температурою +12°С – +15° С.

Осади в рідких екстрактах відфільтровують і, якщо екстракти після перевірки відповідають вимогам актів нормативно-технічного характеру або вимогам Державної фармакопеї, їх вважають придатними до застосування.

Мазі та лініменти зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці у щільно запакованій тарі. За потребою умови зберігання комбінують залежно від властивостей інгредієнтів. Препарати, що мають у своєму складі леткі та термолабільні речовини, зберігають за температури не вище +10° С.

 

мазі

Рис.12. М’яка лікарська форма (мазь)

 

Супозиторії зберігають у сухому, прохолодному, захищеному від світла місці.

 

 

1.1.6. Основні принципи розміщення безрецептурних препаратів у залі обслуговування аптеки

 

Розміщення (викладка) безрецептурних лікарських засобів є важливою складовою мерчандайзингу тобто комплексу комуніка­ційних заходів, спрямованих на збільшення обсягів продажу аптеками.

Під час розміщення безрецептурних препаратів важливе значення відіграє форма їх реалізації: традиційний продаж через прилавок або відкрита форма продажу, тобто самообслуговування з фаховими консультаційними послугами.

Викладка ліків на полицях повинна враховувати основні стереотипи поведінки відвідувачів аптек, які мають звичку дивитися на ліки з правої сторони, тобто препарати, розміщені праворуч, мають більше шансів бути побаченими і купленими. Основна увага відвідувачів аптек звернена також на центральну групу ліків на полиці. Вони уникають темних і погано освітлених місць і хочуть відшукати необхідні ліки, не проходячи великі відстані і не повертаючи назад.

Прийняте розміщення безрецептурних ліків у залі обслуго­вування здійснюється за такими принципами:

згідно з фармакологічними групами;

залежно від способу застосування (внутрішнє, зовнішнє);

з використанням написів на полицях або вітринах для ліків однотипної дії;

пропорційно споживацькому попиту;

на рівні поясу і очей покупця (це місця, на які найчастіше звертають увагу);

на відстані витягнутої руки (найдоступніше і найзручніше місце при відкритій формі реалізації);

зліва направо за розміром упаковки: від малої до великої, а за кольоровою гамою – від світлої до темної;

зверху донизу за розміром упаковки: малі – угорі (зручніше розглянути упаковку), великі – внизу (на більшій упаковці шрифт можна з меншими зусиллями розглянути);

щоб підняти популярність, менш ходові препарати розташовують поряд з більш ходовими;

для збільшення обсягу реалізації конкретних ліків їх розмі­щують подалі від препаратів, для яких характерний низький попит.

 

 

1.1.7. Основні Правила Маркування (Оформлення) Ліків

 

Маркування (від нім. мarkieren – відзначати, ставити знак) – нанесення умовних знаків, літер, цифр, написів на об’єкт, щоб відрізняти його від інших об’єктів або повідомити про його особливі властивості.

 

Маркування призначене для ідентифікації товару або його окремих властивостей, доведення до споживача інформації про виробника, про кількісні та якісні характеристики товару. У марку­ван­ні відображаються відомості про виробника, стандарти, яким відпо­відає товар, сертифікації, гарантії виробника, термін викорис­тання товару та основні споживчі властивості. Маркування є засобом забезпечення контролю якості товару і використовується контролю­ючими організаціями для ідентифікації та експертизи. Воно дозволяє забезпечити простежуваність товарних запасів на всіх етапах руху товару.

Маркування лікарських засобів повинно відповідати певним вимогам.

На внутрішній і зовнішній упаковках на кожній одиниці споживчої тари з лікарським засобом (банці, флаконі, тубі, пачці, коробці, пачці з ампулами та ін.) на етикетці або безпосередньо на поверхні тари будь-яким способом має бути нанесено чітке маркування, що легко читається національною мовою:

торгова назва лікарського засобу (якщо вона є і не збігається з назвою лікарського засобу) та міжнародна непатентована назва лікарського засобу, назва препарату латинською та російською або національною мовами, латинська назва повинна мати більш дрібний шрифт, ніж назва національною мовою;

склад препарату (вказується концентрація або вміст у вагових, об’ємних або відносних величинах діючих компонентів) і перера­хо­вуються всі допоміжні речовини;

лікарська форма;

назва підприємства-виробника, його товарний знак, юридична адреса, країна-виробник, розробник лікарського засобу (якщо він не збігається з виробником);

товарний знак організації-виробника (за наявності);

номер серії та дата виготовлення, що складаються з цифр, де чотири останніх означають місяць і рік випуску даної продукції, а попередні – виробничий номер;

термін придатності (римськими цифрами позначається місяць, арабськими – рік);

номер реєстраційного посвідчення – цифри вказують рік затвердження лікарського засобу наказом Міністерства охорони здоров’я країни і номер цього наказу;

штрих-код;

спосіб застосування, призначення препарату (для ін’єкцій, зовнішнє тощо);

кількість лікарського засобу в одиниці упаковки (у вагових, об’ємних або кількісних одиницях), доза і кількість доз в упаковці, активність (для біопрепаратів, антибіотиків в одиницях дії);

умови відпуску, ціна;

умови зберігання;

заходи безпеки під час застосування лікарських засобів, що мають написи (“Стерильні”, “Застосовувати за призначенням лікаря”). Всі тексти, розміщені на етикетці, повинні бути чіткими, контраст­ними, легко читатись. За наявності вільного місця на споживчій упаковці можливе нанесення короткого змісту способу застосування.

Для ін’єкційних лікарських засобів повинна бути мінімальна інформація щодо назви препарату латинською та російською або національною мовами про склад препарату, активність, кількість лікар­сь­кого препарату, номер серії.

Для стерильних лікарських засобів вказується слово “стери­льні”. Для ін’єкційних лікарських засобів повинен бути вказаний спосіб уведення: 1) внутрішньовенно, 2) внутрішньом’язово; 3) під­шкірно. Якщо ін’єкційний лікарський засіб вводиться всіма способами, то вказується “Для ін’єкцій”.

У маркуванні комплекту антибіотика з розчинником на пачці або коробці слід вказувати номер серії антибіотика і номер серії розчинника, а також термін придатності лікарського засобу, що входить у комплект з найменшим терміном придатності.

У маркуванні багатодозових стерильних лікарських засобів додатково вказують термін придатності лікарського засобу після першого розкриття упаковки. Якщо це обумовлено в документі на лікарський засіб конкретного виду, у маркуванні лікарського засобу необхідно вказувати попереджувальні написи (“Крапельно”, “Перед вживанням збовтувати” тощо).

Для отруйних і сильнодіючих лікарських засобів (Списків А та Списків Б) має бути напис “Застосовувати за призначенням лікаря”.

Для маркування лікарської рослинної сировини застосо­вують наступні правила: транспортну тару для рослинної сировини маркують із вказівкою: назва міністерства; назва підприємства-виробника; найменування сировини, маси нетто, брутто; року і місяця заготівлі; номера партії та позначення НТД на конкретну сировину.

У кожну упаковку повинен бути вкладений пакувальний лист. На пакувальному аркуші мають бути зазначені: назва підприємства-відправника; найменування сировини; номер партії та прізвище або номер пакувальника.

Інструкції щодо застосування лікарських засобів поділяються на такі категорії:

інструкція із застосування лікарських засобів для фахівців;

інструкція із застосування лікарських засобів для споживачів (листок-владка).

Інструкція щодо застосування лікарських засобів для фахівців – це офіційний документ, який містить інформацію про лікарський препарат, необхідну для його ефективного і безпечного застосування. Інструкція щодо застосування лікарських засобів для споживачів (листок-вкладка) – це офіційний документ, призначений для пацієнта або для власника тварини і містить інформацію, необхідну для правильного самостійного застосування.

Маркування для споживача повинно включати наступні дані:

найменування лікарського засобу;

назву та місцезнаходження (юридична адреса, включаючи країну) виробника, пакувальника, експортера і імпортера лікарського засобу;

товарний знак виробника (за наявності);

величину маси, дозу лікарського засобу, об’єм або кількість лікарського засобу;

склад лікарського засобу;

вказівки про те, що лікарський засіб є генетично моди­фікованим або в ньому використані генетично модифіковані складові;

рекомендації щодо використання лікарського засобу;

термін придатності;

термін зберігання;

дату виготовлення (фасування);

вказівки щодо умов зберігання;

позначення нормативного документа, що визначає вимоги до якості товару;

інформацію про сертифікацію лікарського засобу;

спеціальний знак.

 

 

1.1.8. Рецепт. Правила виписування рецептів. Структура рецептів

 

Рецепт (від лат. recipere – взяти) – письмове звернення лікаря, фельдшера ветеринарної медицини до фармацевта ветеринарної аптеки про виготовлення і відпуск ліків у певній формі та потрібній кількості.

 

Рецепт – це офіційний документ, на основі якого виготовляють ліки, ведуть облік і складають звітність про витрату лікарських засобів. Особи, що виписали рецепт, виготовили і відпустили ліки несуть юридичну відповідальність за правильність рецепта.

Виписувати рецепти мають право лікарі та фельдшери ветери­нарної медицини лікувально-профілактичних закладів ветеринарної медицини різної форми власності, зокрема державних установ ветеринарної медицини, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів ветеринарної медицини, які здійснюють діяльність з ветеринарної практики на підставі ліцензії, виданої в установленому порядку.

 

 

1.1.8.1. Правила виписування рецептів

 

Відповідно до статті 70 Закону України "Про ветеринарну медицину" затверджені Правила виписування та видачі рецептів на ветеринарні препарати.

1. Рецепти (форма № 1 та форма № 2 – для отруйних, сильнодіючих речовин та спирту) виписують на бланку розміром 105×150 мм латинською мовою, крім заголовку, сигнатури та підпису лікаря (їх вказують державною мовою або мовою міжнаціонального спілкування) чітко, ручкою, без виправлень і помилок. Для поміток фармацевта з обох сторін бланка є поле завширшки 1–2 см.

2. Назву кожної лікарської речовини пишуть з нового рядка, з прописної літери, латинською мовою, у родовому відмінку. Якщо назва речовини не вмістилась в один рядок, її переносять у наступний, відступивши на відстань двох літер від початку рядка.

3. На одному бланку виписують 1–2 рецепта одній тварині або групі тварин-аналогів. Рецепт від рецепта відділяють знаком # (у першому рецепті він замінює підпис лікаря, а у другому – Inscriptio). Другий рецепт починають словом Recipe (Rp.:) і закінчують сигнатурою (S.:). Незалежно від кількості рецептів на бланку лише один раз вказується перша частина рецепта і підпис лікаря.

4. Назви лікарських речовин у рецептах можна скорочувати, але так, щоб не переплутати слів, що мають спільний корінь. Скорочувати слова потрібно на приголосній, а при подвійних приголосних зберігають обидві букви (ampull.).

5. Якщо пропис другого рецепта не вміщується на лицьовій стороні бланка, його переносять на зворотний бік, вказавши у правому нижньому кутку бланка Verte! – переверни.

6. Масу лікарських речовин зазначають у кінці рядка арабськими цифрами у вигляді десяткового дробу у грамах, цілі числа від десятих відділяють комою, якщо десятих немає, ставиться 0 (10,0). Кількість рідких речовин вказують у грамах, краплях та мілілітрах (відповідно 10,0; gtts. Х; 10 ml). В окремих випадках кількість речовин зазначають в одиницях дії (ОД). За 1 ОД приймають специфічну активність, що міститься у 1 мкг чистого препарату. Кількість формоутворювальних речовин при виписуванні болюсів, пілюль, кашок вказують q.s. – quantum satis (скільки потрібно), пропонуючи фармацевту визначити її на свій розсуд.

7. Якщо беруть однакову кількість лікарських речовин і їх назви вказані послідовно, то дозу вказують тільки після останньої речовини, поставивши перед дозою āā (ana – порівну).

8. Лікарські речовини в рецепті вказують у певній послідов­нос­ті:

основна – remedium basis;

допоміжна – remedium adjuvans;

що виправляє смак і запах – remedium corrigens;

формоутворювальна – remedium constituens.

9. Для термінового відпуску ліків у правому верхньому кутку бланка пишуть Cito! – швидко, або Antidotum! – протиотрута, або Statim! – негайно.

10. Дози лікарських речовин не повинні перевищувати вищих одноразових.

11. Якщо можливий повторний відпуск ліків за рецептом, то у правому верхньому кутку бланка пишуть Repetatur! (повторити) або Non repetatur! (не повторювати).

12. Рецепти дійсні упродовж 2-х місяців після виписування, крім тих, до складу яких входять отруйні і наркотичні речовини, які дійсні упродовж 5-ти діб, снодійні – 10-ти діб.

13. Рецепт, виписаний з порушенням правил або в якому виписані несумісні речовини, в аптеці анулюють, ставлячи штамп “Рецепт недійсний“.

14. Заклади ветеринарної медицини та ветеринарні аптеки повинні зберігати копії рецептів упродовж трьох років.

 

 

1.1.8.2. Особливості виписування рецептів на отруйні, сильнодіючі та снодійні засоби

 

1. Отруйні, сильнодіючі та снодійні ветеринарні лікарські засоби у чистому вигляді або в суміші з індиферентними речовинами виписуються на спеціальних рецептурних бланках “форма № 2”.

Крім штампу і підпису особи, яка виписала рецепт, він додатково підписується керівником закладу ветеринарної медицини або його заступником і завіряється печаткою цього закладу “Для рецептів“.

2. На одному бланку пишуть лише один рецепт.

3. Назви наркотичних і отруйних речовин вказують на початку рецепту і не скорочують.

4. Ліки, що містять отруйні і сильнодіючі речовини, за рецептом відпускають лише один раз.

5. Наркотичні засоби дозволяється виписувати лікарям, що працюють у державних закладах ветеринарної медицини.

6. Фельдшери не мають права виписувати отруйні і сильнодіючі засоби.

 

 

1.1.8.3. Структура рецептів

 

Рецепти повинні мати кутовий штамп закладу та завірятися підписом і особистою печаткою лікаря. Лікарі, що займаються приватною ветеринарною практикою, на рецептурних бланках у верхньому лівому куті зазначають свою адресу, номер ліцензії та дату її видачі. Перша, п’ята та шоста частини рецепта пишуться державною мовою або мовою міжнаціонального спілкування.

Рецепт складається з шести частин, у яких зазначають:

1. Inscriptio (Invocatio):

назву, адресу і телефон установи;

дату виписування рецепта;

дані про хвору тварину (вид, вік, стать, кличка або номер (Nomen aegroti) та про її власника (прізвище та його адресу або господарство);

прізвище та ініціали лікаря ветеринарної медицини (Nomen medici).

2. Prepositio – звернення до фармацевта висловлюється одним словом recipe – візьми (наказова форма дієслова recipere – брати) і зазначається Rp.:

3. Designatio materiarum – матеріальна частина рецепта, в якій вказують у певному порядку лікарські речовини та їх кількості. Обов’язковою є remedium basis, а інші є не у всіх рецептах.

4. Subscriptio – містить вказівку про виготовлення і відпуск лікарської форми (M.f. – змішай, нехай буде зроблено; D.t.d. N. – дай таких доз числом).

5. Signatura – вказівка про спосіб введення, дозування, час і частоту приймання ліків.

6. Subscriptio nomen medici veterinarii – підпис ветспеціаліста.

 

 

1.1.8.4. Види рецептів

 

1. Простий рецепт – виписують тільки одну лікарську речовину.

Rp.: Xeroformii    20,0

D.S.: Зовнішнє. Присипка на рану.

 

2. Складний рецепт – виписують дві і більше лікарських речовин.

Rp.: Streptocidi

Talci       āā 50,0

D.S.: Зовнішнє. Присипка на рану.

 

3. Дозований – вказують кількість ліків на одне введення.

Rp.: Pulveris Aethazoli   2,0

D.t.d. N. 8

S.: Внутрішнє. По 1 порошку 4 рази на добу.

 

4. Недозований – виписують загальну кількість речовини на кілька введень.

Rp.: Нerbae Millefollii      25,0

Нerbae Absinthii       15,0

M.f. pulvis

D.S.: Внутрішнє. По одній столовій ложці 3 рази на добу.

 

5. Скорочений – вказують назву лікарської форми, назву лікарської речовини, концентрацію і загальну кількість лікарської форми.

Rp.: Solutionis Glucosi 40% – 10,0

D.t.d. N. 20 in ampullis

S.: Внутрішньовенно. На одне введення.

 

6. Розгорнутий – перелічують всі речовини, що входять до складу лікарської форми і їх кількість, вказують, яку лікарську форму необхідно виготовити.

Rp.: Glucosi               80,0

Aquae destillatae       140,0

M.f. solutio pro injectionibus

S.: Внутрішньовенно. На одне введення.

 

7. Офіцінальний – рецепт на ліки, що випускаються промисловістю.

Rp.: Unguenti Ichthyoli 10% – 200,0

D.S.: Зовнішнє.

 

8. Магістральний – рецепт на ліки, складений за прописом лікаря.

Rp.: Ichthyoli             20, 0

Vaselini             180,0

M.f. unguentum

D.S.: Зовнішнє.

 

Зразок скороченої і розгорнутої форм рецепта

 

Клініка ветеринарної медицини “Альф”

м. Київ, вул. Васильківська № 30, № тел. 5275312

10.09.2012 р.

Собаці “Джек”, гр. Сидоренко В.А., тел. 5276254

Лікар ветеринарної медицини Дорошенко Н.К.

 

Rp.:   Solutionis Novocaini 0,5% – 10,0

D.t.d. N. 5 in ampullis

S.: Внутрішньовенно. На одне введення.

#

Rp.:   Novocaini                0,25

Aquae destillatae           50,0

M.f. solutio pro injectionibus

D.S.: Внутрішньовенно. На одне введення.

 

 

1.1.8.5. Несумісності в рецептах

 

Під час виписування рецептів потрібно враховувати можливі фізичну, хімічну і фармакологічну несумісності.

Хімічна – виписані інгредієнти вступають у хімічну реакцію з утворенням неактивних або отруйних сполук, або відбувається займання, вибухання чи утворюється нова сполука, яка випадає в осад (танін з алкалоїдами утворює нерозчинні сполуки).

Фізична – речовини зберігають хімічні та фармакологічні властивості, але агрегатний стан їх змінюється (так, порошки фенілсаліцилату і камфори під час змішування утворюють напіврідку масу).

Фармакологічна – виписані речовини при введенні в організм діють у різних напрямках або ослаблюють дію одна другої (сульфаніламідні препарати та новокаїн).

 

 

1.1.9. Маса і міра лікарських речовин

 

Масу лікарських речовин зазначають у грамах, а об’єм рідин – у мілілітрах і краплях. Одиницею маси в аптеці є грам – 1,0. Маса речовини, менша за 1 г, має такі назви і позначення: дециграм – 0,1; сантиграм – 0,01; міліграм – 0,001; дециміліграм – 0,0001; сантиміліграм – 0,00001; мікрограм – 0,000001.

За одиницю вимірювання об’єму прийнято мілілітр (мл – ml). Вищою одиницею ємкості є літр (1 л1 L).

Для дозування речовин можна користуватись такими даними:       1 мл води містить 20 крапель, 1 мл спирту – 60 крапель, 1 мл ефіру – 90 крапель.

Активність деяких лікарських речовин (антибіотиків, гормо­наль­них препаратів) вимірюють у одиницях дії (ОД) або міжнародних одиницях дії (МОД).

У ветеринарній практиці для сипких речовин і деяких рідких форм (крім сильнодіючих речовин) застосовується дозування ложками, склянками та ін. Так, чайна ложка містить 4–5, десертна –       8–10, столова – 16–20, склянка – 200–250 мл рідини.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Дайте визначення рецепта.

2. Назвіть складові частини рецепта.

3. Що вказують в Inscriptio?

4. Що вказують у другій частині рецепта?

5. Як в рецептах вказують масу лікарських речовин?

6. Дайте характеристику третьої частини рецепта.

7. Що вказують на бланку рецепта у випадку термінового відпуску ліків?

8. Як в рецептах зазначають об’єм лікарських речовин?

9. Що вказують у сигнатурі?

10. Що таке простий рецепт?

11. Назвіть види рецептів.

12. Що вказують у скороченому рецепті?

13. Дайте визначення фармакологічної несумісності.

14. Як зберігаються речовини Списку А?

15. Як зберігаються речовини Списку Б?

16. Які документи повинні бути в аптеці?

17. Як вказують назви речовин у рецептах?

18. Які особливості виписування отруйних і сильнодіючих речовин?

19. Як класифікують аптеки за призначенням?

20. Назвіть функції аптек.

21. Вкажіть види аптек за формою власності.

22. Назвіть основні організаційні вимоги до діяльності аптек.

23. Що таке хімічна несумісність?

24. Що таке фізична несумісність?

 

Попередня

На початок

Наступна тема